Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 910/3044/14

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого:Кузьменка М.В.,суддів:Васищака І.М., Студенця В.І. (доповідач),за участю представників сторін позивача - Потапчук Я.В.; відповідача - Стрілко О.В.; третьої особи 1 - ОСОБА_6; третьої особи 2 - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від28.05.2014та на рішенняГосподарського суду міста Києвавід04.04.2014у справі № 910/3044/14за позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"доПриватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_8 Акціонерне страхове товариство "Вексель"простягнення 693 000, 00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПАТ "УПСК") про стягнення страхової виплати в сумі 693 000, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2014 порушено провадження у справі № 910/3044/14 за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ПАТ "УПСК" про стягнення 693 000, 00 грн.

Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, залучено ОСОБА_8 та Акціонерне страхове товариство "Вексель" (далі - АСТ "Вексель").

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Куркотова Є.Б.) від 04.04.2014 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Жук Г.А.) від 28.05.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 та рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2014, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, стягнути з ПАТ "УПСК" на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № РК 087/00/00000059 від 16.04.2009 в розмірі 693 000, 00 грн.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" посилається на те, що договір страхування № 202-4255/08 було розірвано внаслідок прямої дії закону, а саме п.1 ч. 1 ст. 611 ЦК України та п. 3 абз. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування", у зв'язку з несплатою страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки.

При цьому, скаржник вказує на те, що суд 1-ї інстанції не врахував, що договір страхування № 202-4255/0, укладений між ОСОБА_8 та АСТ "Вексель", було припинено у зв'язку із несплатою чергових платежів, що є самостійною і достатньою підставою для такого припинення і не залежить від виставлення страховиком нормативу витрат на ведення справи та згоди вигодонабувача.

Також ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" посилається на те, що в момент укладення договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № РК 087/00/00000059 від 16.04.2009 між ПАТ "УПСК" та ОСОБА_8, страховий захист не поширювався на об'єкт страхування у зв'язку з простроченням внесення чергового страхового платежу. Тому застосування судами попередніх інстанцій положень абз. 2 ч. 1 ст. 989 ЦК України, на думку скаржника, до спірних правовідносин є помилковим.

Окрім того, касаційна скарга мотивована тим, що зроблений в рішенні Апеляційного суду міста Києва від 22.12.2011 висновок про нікчемність договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № РК 087/00/00000059 не можна вважати встановленим судом фактом, а є правовою оцінкою сукупності певних фактів. Тому суди попередніх інстанцій не були зв'язані висновками Апеляційного суду міста Києва, викладеними ним у рішенні від 22.12.2011.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.07.2014 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено на 30.07.2014.

Від ПАТ "УПСК" на адресу суду 14.07.2014 надійшов відзив, в якому товариство просило рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - без задоволення.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між ПАТ "УПСК" (страховик) та ОСОБА_8 (страхувальник) 16.04.2009 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № РК 087/00/00000059, за умовами якого відповідачем застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, які пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, автомобілем Lexus LX 470, р.н. НОМЕР_3, на випадок настання подій, перелік яких наведено у договорі.

Вигодонабувач - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (п. 5 договору).

Серед страхових ризиків за договором зазначено, зокрема викрадення (п. 8 договору), яким є незаконне заволодіння транспортним засобом та/або його додатковим обладнанням з будь-якою метою.

Згідно з п. 20 цього договору він набирає чинності з 00 години 00 хвилин 17.04.2009 та діє до 24 години 00 хвилин 16.04.2010.

Страхова сума за договором становить 77 000, 00 грн. (п. 13.2 договору), безумовна франшиза на випадок викрадення - 10% (п. 12).

Автомобіль Lexus LX 470, р.н. НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_8 16.08.2009 по вул. Коперника, буд. 17, у місті Києві був викрадений.

Слідчим Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві на підставі заяви ОСОБА_8 щодо факту викрадення автомобіля 23.08.2009 було винесено постанову про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.

ОСОБА_8 18.08.2009 було подано відповідачу заяву-повідомлення про викрадення застрахованого автомобіля.

ОСОБА_8 01.09.2009 подала відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування, в якій просила страхове відшкодування здійснити на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", який є вигодонабувачем на підставі кредитного договору №2203498773 від 03.07.2008, укладеного між позивачем іСтоцькою Н.О., за яким автомобіль Lexus LX 470, р.н. НОМЕР_3, переданий у заставу банку.

ПАТ "УПСК" листом № 5330 від 25.12.2009 відмовив ОСОБА_8 у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п. 21.2.3 договору. Підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування стало те, що на переконання відповідача, на момент укладання договору страхування № РК 087/00/00000059 від 16.04.2009 діяв договір страхування №202-4255/08 від 03.07.2008, укладений між ОСОБА_8 та АСТ "Вексель", предметом страхування якого також виступав автомобіль Lexus LX 470, р.н. НОМЕР_3, про що ОСОБА_8 в порушення умов п. 21.2.3 договору не було повідомлено відповідача.

Предметом позову є матеріально-правова вимога ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як вигодонабувача за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № РК 087/00/00000059 від 16.04.2009, до ПАТ "УПСК" про стягнення страхової виплати в сумі 693 000, 00 грн. у зв'язку з настанням страхового випадку: викраденням транспортного засобу, придбаного ОСОБА_8 за грошові кошти, отримані в кредит за кредитним договором № НОМЕР_2 від 03.07.2008, укладеним з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

Статтею 991 ЦК України передбачено випадки відмови страховика від здійснення страхової виплати, серед яких зокрема подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку.

Господарськими судами встановлено, що пунктом 21.2.3 договору №РК 087/00/00000059 від 16.04.2009 передбачений обов'язок страхувальника при укладанні договору страхування надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Істотною є інформація для оцінки страхового ризику, зокрема, страхування транспортного засобу в іншій страховій компанії.

Відповідно до п. 24.1.7 договору № РК 087/00/00000059 від 16.04.2009 підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати) відповідача є невиконання чи неналежне виконання страхувальником обов'язків, покладених на нього цим договором.

Так, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що умовами договору сторони погодили, що ненадання страхувальником повної інформації про об'єкт страхування, яка має істотне значення для оцінки страхового ризику (зокрема інформації про страхування транспортного засобу в іншій страховій компанії), є підставою для відмови відповідачем у виплаті страхового відшкодування.

При цьому, судами встановлено, що між ОСОБА_8 та АСТ "Вексель" 03.07.2008 було укладено договір страхування №202-4255/08, за яким застраховано транспортний засіб Lexus LX 470, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, який був чинний станом на 16.04.2009 та поширював страховий захист на вказаний транспортний засіб на момент укладення договору між ПАТ "УПСК" та ОСОБА_8

Окрім того, господарськими судами взято до уваги рішення Апеляційного суду міста Києва від 22.12.2011 у справі № 22-2690/10233/2011, у якому встановлено нікчемність договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № РК 087/00/00000059 від 16.04.2009, та визнано даний факт таким, що має преюдиціальне значення для розгляду даної справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Загальні норми щодо підстав припинення зобов'язань передбачені главою 50 ЦК України, а підстави припинення зобов'язань, які виникають з договору страхування, окрім того, передбачені спеціальними нормами глави 67 ЦК України та Закону України "Про страхування".

Згідно з ч. 1 ст. 997 ЦК України договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 997 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування" дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Виходячи з наведених норм права, припинення зобов'язання та закінчення строку дії договору не є тотожними поняттями.

Сторони договору №202-4255/08 - ОСОБА_8 та АСТ "Вексель", у п.12.2.3 договору передбачили, що його дія припиняється за згодою сторін, а також у разі якщо чергова частина страхового платежу не була сплачена або була сплачена не в повному обсязі на поточний рахунок страховика у строки, зазначені у п. 5.2 договору. Відновлення дії договору відбувається з 00 годин наступної доби, наступної за днем надходження страхового платежу (його частини) на рахунок страховика за умови пред'явлення транспортного засобу для огляду страховику. Жоден з випадків, що стався в період, коли договір не діяв, не розглядається як страховий і страхове відшкодування по ньому не виплачується.

Таким чином, сторони врегулювали свої відносини відповідно до ч. 1 ст. 997 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування", та виходячи із засади свободи договору, не надали обов'язкової сили умові щодо необхідності письмової вимоги страховика для сплати чергового страхового платежу страхувальником.

Разом з тим, господарські суди, встановивши, що ОСОБА_8 сплатила лише першу та другу частину страхового платежу за договором з АСТ "Вексель", а також те, що згідно умов п. 12.2.3 договору страховик звільняється від обов'язку виконання його умов в частині виплати страхового відшкодування, а страховий захист не поширюється на транспортний засіб в період прострочення сплати страхувальником чергового страхового платежу, дійшли неправильного висновку щодо правових наслідків таких дій страхувальника.

Зокрема, судами було встановлено, що на момент укладання ОСОБА_8 з ПАТ "УПСК" договору страхування №РК 087/00/00000059 відновлення дії договору та страхового покриття за договором страхування №202-4255/08 у разі сплати чергового страхового платежу було можливим у зв'язку з чинністю самого договору до 03.07.2009.

Водночас судами не було розмежовано правового наслідку, який настає у зв'язку з несплатою страхувальником чергового страхового платежу, у вигляді припинення зобов'язання із виплати страхового відшкодування, а також закінчення строку дії договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свої рішення з посиланням також на рішення Апеляційного суду міста Києва від 22.12.2011 у справі № 22-2690/10233/2011, у якому встановлено нікчемність договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № РК 087/00/00000059 від 16.04.2009, не встановили чи є такий висновок суду у цивільній справі обставиною справи чи правовою оцінкою, встановлених судом відповідних обставин справи.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.1115 ГПК України).

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 у справі № 910/3044/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий - суддя Кузьменко М.В.

Судді: Васищак І.М.

Студенець В.І.